Любов

Їй хочеться відчути це гарне почуття
Всі мрії осягнути,йдучи у небуття...
Так хочеться взаєми,що не пізнають бід.
Щоб він був невід"ємним на сотні довгих літ.

Щоб галаслива птаха щастя
Дорогу зовсім не губила,
Щоб захистила від напасті,
Щоб їх коханням окрилила.

Їй хочеться як тій дитині-
У хмарках з зорями пірнать.
Так хоче принца на коліні-
У ніг тепла її благать.

Вона й сама іще не знає-
Пора дитинства вже пішла.
Тепер у хмарки не злітає.
Реальність очі не ласка.

Тепер жахлива гра розкрита
Він впав в очах її навік.
Тепер картина не розмита,
Вона одна,він-чоловік.

А чоловік-це значить горе,
Це значить сто мільйонів бід.
Спочатку бережно пригорне,
А потім: "Що там на обід?"

А потім потайки він зрадить...
Хоча й дитя вже підроста...
Чи секретарка його звабить,
Чи дівчина якась проста.

Чоловіки-нечиста сила,
Нам легко ними керувать.
Та іноді і ми безсилі...
Чоловіки-чудова стать.

Як добре нам у їх кайданах,
Їх поцілунки на вустах...
Це,так би мовити,омана,
Яку жадали ми у снах.

Історія про неї
не мала закінчитись...
Її життя звичайне,
таких багато в світі.

Звичайно,він ще прийде,
Звичайно,він згадає...
І стане на коліна...
Звичайно,заблагає..

Вона простить,звичайно.
І біль уже минає...
І витре гнівні сльози...
Вона ж іще кохає...