Ось тільки зараз я тебе впізнав,
Ти – дівчина у шкіряних чоботях...
Повільно й мовчки я спостерігав,
Як зникла ти у трав’яних воротях.
Сім років поспіль я тебе чекав –
Ти як пішла, одразу ж і пропала,
І чи була насправді, я не знав,
А може, ти нікуди й не зникала.
Та вийшла тільки зараз із воріт,
Така ж, як і була тоді, – вродлива,
Здавалося, спинився цілий світ,
Коли ти йшла велично і красиво!
Хай зводить з розуму твоя хода!
Хай зникну за тобою у воротях!
Крім тебе, тут нічого вже нема –
Йду за тобою, дівчино в чоботях.
У вухах інший вимір загуде,
Усе до крихти пам’ять пригадає...
Ворота ті в ніколи і ніде,
Де, відродившись, бачене зникає...
Де зупинився мовчки час,
Потік солоною водою,
Де не було й не буде нас,
Де я назавжди із тобою.
21-23.09.14
Дiвчина в чоботях
© Copyright: Олег Вербовий, 2014
Свидетельство о публикации №114092304132
Свидетельство о публикации №114092304132
Рецензии