Світить безсоння в пітьмі не рахованих сліз…
Ранок все тихше мені до вікна підступає,
Очі його… як прокляття… куди не подивишся – скрізь.
А я все сміялась… Думала… Вірила… Так не буває!
Світить примарою той не пробачений страх,
Який все життя – гнобила, душила і мучила –
Самотність, як доза, наркотики…Сплаканий жах!
Здалося звикла… Але все з початку прокручую.
Світить безсоння в пітьмі не рахованих фраз...
Ранок все ближче… І болю вже майже нема…
Очі його… Непередбачений сказ.
А я ж то сміялась… Думала… Вірила… Все те слова!
Кохання моє – моя біль…відтепер, забуття…
Я знову і знову в думках, наче фільм проганяю…
Спогади палять… І я вже горю… Півжива.
І очі його… Звідусіль… Мої муки оці споглядають.
15.08.13
1 оч1 його...
© Copyright: Инна Омут, 2014
Свидетельство о публикации №114092210246
Свидетельство о публикации №114092210246
Рецензии
