Вона каже: "Добре, давай почнем",-
Закриває очі перед стрибком.
А вона зітхає в її плече
І не хоче жодних дурних розмов.
"Щось не так?"- питає й сама тремтить,
Наче спійманий в клітку лякливий звір.
Вона плаче. У неї в очах - блакить,
Таємнича, вбивча, як Синевір.
"Усе добре",- каже,- "Отам сліди.
Подивись сама, а мені не вір".
А вона зітхає: "Якби ж, якби...
Ти же знаєш, в мене жахливий зір".
Тож стоять. У парку під ліхтарем.
"Ну тоді бувай. Чи дійдеш сама?"
Це одна із їх застарілих схем.
"Звісно - он будинок. Бувай, мала".
Розійшлись. На місто упала ніч.
У трамваї - тиша. Вона реве.
На балконі - в куртці і босоніж:
"Все мине. Мала, бережи себе".
18-19 вересня 2014
Запоріжжя
Розмова
© Copyright: Ванир, 2014
Свидетельство о публикации №114091903092
Свидетельство о публикации №114091903092
Рецензии
