Лiна Костенко. На цямру монастирськоi кринички...

Нар. 1930

На журавель в обители Господней
Склонила осень кисточки рябин.
Когда-то здесь, крестясь на колокольню,
Монашки брали воду из глубин.

Я видела во сне их силуэты.
Сама печаль, и лица холодны.
Чудной народ – художники, поэты,
И не в ладу с реальностью их сны.

Им вечно снится то, чего не будет.
Любой из них младенец и мудрец.
И по углу полярности их судеб
В твореньях рук является Творец.

И целый свет, и малая частица –
Дымок тумана в пригоршнях долин,
И журавель, и кружка, чтоб напиться,
И тяжесть гроздей плачущих рябин…





На цямру монастирської кринички
схилила осінь грона горобин.
Сюди колись приходили чернички,
блакитну воду брали із глибин.

Мені наснились їхні силуети.
Сама печаль, і профіль - як зима.
Чудний народ - художники й поети,
усе їм сниться те, чого нема.

Усе їм сниться те, чого й не буде.
І кожен з них і мудрий, і дитя.
По срібній линві тої амплитуди
проходять дивні видива буття.

І цілий світ, і ось така дрібничка -
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка,
і обважнілі грона горобин...