Схилилась край тину береза
Шепочеться з вітром поволі
О, небо, чому я самотня
Чому я живу без любові
Весною тягну свої віти до сонця
І плачу, молюсь і благаю
О, боже, спини мої сльози
Я гину, повільно вмираю
Та люди не чують. не знають
Із ран моїх сльози збирають
І радісно п’ють їх як воду
Без жалю мене зневажають
І вітер ласкає березу
Не плач, моя люба, обіду забудь
Ось сонечко дужче засяє
І висушить сльози твої
Зелену одягнеш корону
Сережки повісиш в гілках
І станеш струнка і красива
Як дівчина в юних літах
Дмухнув по гілках і побіг
Його ще берези чекають
Що теж одинокі й самотні
Від горя і болі вмирають
Ви чуєте стогнуть берези
Весною у наших краях
Ви дайте їм спокій
Нехай же квітують
У шатах зелених
Без відчаю й сліз у очах
15 листопада 2000 року
Плач берези
© Copyright: Екатерина Таратун, 2014
Свидетельство о публикации №114091704843
Свидетельство о публикации №114091704843
Рецензии