Зухвалий погляд, дивно темні очі,
Немовби виклик кидають у світ,
Я певен лиш добра охочі,
Так юності твоєї квітне цвіт.
Можливо ти не знаєш свої чари,
Що здатні спопелити немов ґніт,
Однак, прекраснішої в світі нема кари,
Гаротти серця відчуваю нині дріт.
Яскрава сонця у твоїм волоссі гра,
Нікого не залишить вже повік байдужим,
Ніби оазису в пустелі дивна мара,
Побачити себе дозволиш ти лиш дужим.
Так дивно мені, що земною є ти,
Торуєш важку ту дорогу із неба,
Хотів би я знати до якої мети,
Ба може нам порізну рухатись треба.
Для мене лиш посмішка буде той знак,
Що радості в серці багаття розпалить,
Якщо ж не судилось, нехай буде так,
Кохання ту квітку мій чобіт розчавить...
Гаротта серця
© Copyright: Евгений Гарт, 2014
Свидетельство о публикации №114091704734
Свидетельство о публикации №114091704734
Рецензии