Куди ти вієш, вітре мій губатий,
Надуєш щоки – сердиться земля.
Ти протягом нагрівся біля хати,
Та знов мерщій гамселити поля.
Я так хотів зловити тебе, вітре,
Коли ти нишком крався в димарі,
Як хмари гнав в село моє привітне
Рясними батогами угорі.
А взимку кутався в косу дівочу,
Щоб теліпати вбік туди-сюди.
І все тремтів та так боявся ночі,
Бо сам ховав у жменю холоди.
Куди ти вієш, вітре мій губатий,
Несешся вчвал (конем з останніх сил),
Неначе поспішаєш нагадати,
Що ти роки несеш за небосхил.
16.09.2014р.
Куди ти в ш, в тре м й губатий
© Copyright: Сергей Кононенко, 2014
Свидетельство о публикации №114091608893
Свидетельство о публикации №114091608893
Рецензии