КТ
Холодно від слів твоїх, порожньо,
Штучність, відстань, відчай і печаль...
Я тепер самотній подорожній,
Під ногами – крижаний кришталь.
Байдуже мені, було що й буде,
Я – холодний і порожній шлях,
Мовчки йду нізвідки у нікуди,
Тільки вітер у моїх руках.
Снилось тихо, але не судилось,
Снігом білим серце замело,
Мрії кригою товстою вкрились,
Охололи, втратили тепло.
«Холодно мені!» – я вовком вию,
Ти – прозора льодова стіна,
Вимушеність очі не зігріє,
Бо вона позбавлена тепла.
Не від серця, а тому, що треба
Ніби, може, мабуть, ну... нехай...
Ти ще тут, та я уже без тебе.
Прощавай! Не клич і не шукай.
16.09.14
Холодно
© Copyright: Олег Вербовий, 2014
Свидетельство о публикации №114091602314
Свидетельство о публикации №114091602314
Рецензии