Мабуть, вже досить...вже, на терпілася.
Хай, почуття згасає в гірких сльозах...вже- на кохалася.
Лиш, не приходь, до мене в снах.
Не обіймай і не цілуй,
Так палко,як в житті.
Ти мою душу, більше не хвилюй.
Дозволь мені, спокійно горе десь втопити.
Десь в лісі, у ночі
В холодному і темному Дніпрі.
Чи, коли від болю, закриваю очі,
Я виллю його у свої вірші.
Рядки лягають дуже швидко,
Тремтячую рукою, лягає кожне слово.
Чому ж, на серці так буває гидко?
Звертаюсь, я до Бога, знову.
Нехай пройде, ще трошки часу,
Із легким серцем я згадаю,
Твій погляд, посмішку, що разу.
Та й це, пройде, я вже напевно знаю!
R.E.М.
январь-февраль 2014.
Вперше українською.
Досить
© Copyright: Рудь Елена, 2014
Свидетельство о публикации №114091506481
Свидетельство о публикации №114091506481
Рецензии