Вона посміхалася ніжно із подивом,
І кликала, тихо долоні підводячи,
А люди тікали,знервованим подихом
Лякали її, щось недобре говорячи.
Вона була гола, між тисяч одягнутих
У власні проблеми, гріхи і коштовності,
До рангу «людина» за вуха притягнутих,
Занадто шаблонних в своїй неповторності.
Вона посміхалась, руками хапалась
За руки чужі у червоне забруднені.
Вона ледь стояла і сильно хиталася,
Та повз пробігали знервовані будні.
Кидали каміння, сміття і агресію,
Пили і сміялися, били і плакали,
І рвали на шмаття всесвітню депресію.
Її ж зацькували, загризли, залапали.
А потім, коли помираючи кликали,
Лякалися голої і навіженої.
Повітря здригалось від дикого крику:
«Подалі від неї, від прокаженої!»
І плакали кров’ю поранена злива,
Кричало налякане нею маля,
Усміхнена завжди, колись не вразлива,
Вмирала в калюжі Планета Земля…
Жестокая инвенция
© Copyright: Марина Низова, 2014
Свидетельство о публикации №114091404907
Свидетельство о публикации №114091404907
Рецензии