Идешь, на меня похожий...

                «Идешь, на меня похожий,
                глаза устремляя вниз.
                Я их опускала — тоже!
                Прохожий, остановись!»


На мене схожий ідеш ти,
свій погляд спускаючи вниз.
Я теж опускала врешті!
Прошу, перехожий, спинись!

Читай, назбиравши з глини
букета, де мак, куросліп,
що звали мене Мариною,
і скільки мені було літ.

Не думай, що тут - могила,
що, грізна, з'явлюся, на світ ...
Я надто сама любила
сміятися, коли не слід!

І кров приливала до кожі,
і кучері мої вились ...
Я теж була, перехожий!
Прошу, перехожий, спинись!

Билинку зірви, небилицю,
де ягода лиш сама, -
бо цвинтарної суниці
більше й солодше нема.

І не вдавай хмуру постать,
главу опустивши на груди, -
подумай про мене просто,
щоб легко про мене забути.

Висвітлює промінь і стежить,
ти весь в золотій імлі ...
І хай тебе не бентежить
мій голос, що з-під землі.