Пробач

«Пробач… і не плач, не плач, не треба,
Пробач за те, що обіцяв тобі небо.
Забути тебе не прошу,
Розумієш, я просто піти мушу.
Пробач… Я обіцяв тобі всесвіт,
А тепер навіть соромно казати тобі «привіт».
Це все навчання,
Так що не думай, тут нема нічийого втручання.
Пробач, ти буде хороша,
Але для мене важка ця ноша.
Ти не в чому не винна,
Взагалі – краща, привітна.
Можливо, не в цей час,
Ми спробуємо, ні, я спробую ще раз.
Якщо ти захочеш, пробачиш…
Чому ти мовчиш?
Я йду, все…не плач, все буде добре, тільки не плач.
І пробач мене, дурня, пробач!»
Він говорив їй востаннє,
І таке буває кохання…
Сльози гіркі витираючи їй з очей,
Не думаючи скільки подарував їй безсонних ночей.
«Ні! Я тебе не пробачаю,
І не відпускаю!
Чуєш?!?
Навіщо все руйнуєш?
Три тижні минуло і ти вже йдеш,
Але ж усе, що встиг дати, назад не забереш!
Не дозволю…
Залишись, інакше ти мене вб’єш,
Я тебе не прошу, я благаю!»
Подумки кричала слізно вона,
Та його вже заховала темрява.
І з цього вечора дівчина не жила,
Вона лише існувала.
Єдине, що могло дати їй змогу жити,
Це щоночі його в своїх снах бачити…
А у реальному житті вона, напевне, ніколи не зможе його пробачити,
Але й ніколи не перестане кохати…

3 марта 2009 год