Анчар

              АНЧАР (О.С. ПУШКІН)

В пустелі і хирлявій і скупій,
де спека, як у Сонця на орбіті,
анчар, зловісний вартовий,
стоїть - один у всьому світі.

Природа спраглих тих степів
його в день гніву породила,
і умертвила зелень всіх листків, 
отрутою коріння напоїла.

І яд сочиться крізь його кору,
до полудня розтоплений жарою,
до ночі стигне, сонця скинувши мару,
прозорою тягучою смолою.

До нього птиця не летить
і тигр не йде - лиш вихор чорний
на древо смерті набіжить
і мчиться геть уже злотворний.

А коли хмара буйно оросить,
блукаючи, листи його дрімучі,
з його гілок отруйний через мить
стікає дощ в пісок горючий.

Одного разу чоловіка чоловік
відправив до Анчара владним зглядом,
і той слухняно в путь потік
й до ранку повернувся з ядом.

Приніс він смертну ту смолу
і гілку із зів'ялими листами,
піт по блідому вже чолу
стікав холодними струмками.

Як раб, приніс - ослаб і ліг
у склепі куреня без крику,
і вмер, нещасний, біля ніг
непереможного владики.

А князь в той час нагодував
отрутою свої слухняні стріли,
і з ними гибель розіслав
в чужі сусідські переділи.