Не верь мне

«Не верь мне…»

Не верь мне, так как врать я не умею,
Не жди меня – ведь все равно приду.
Я принесу тебе свою надежду,
А подарю унынье и беду.

И все слова, придуманные мною, 
Пробормотав тебе одной пролью,
В усталости свою улыбку скрою. 
Бездумно, безголово утоплю.

И буду непонятно надоедлив,
Не к месту и не к стати буду ныть.
И зарыдать, увы, я не сумею,
А, рассмеявшись, я продолжу жить!

Не верь мне, так как врать я не умею,
Не жди меня – ведь все равно приду.
Я принесу тебе свою надежду,
А подарю унынье и беду.


Василь Симоненко 
(1935 – 1963)
 

НЕ ВIР МЕНI

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю,
Свою усмішку у холодній втомі
Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,
І недоречно скиглити чомусь,
Але, як треба буде заридати,
Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду,
Я принесу тобі свою надію,
А подарую смуток і біду.

27.02.1963