Від вибуху злітає жовтий лист у синє небо,
Із ним парить душа, відірвана від тіла…
Зловіть її, верніть у гімнастерку хоч хто-небудь,
Їй тільки двадцять два… «Матусю…», - шепотіла…
Труну не відкривають… Тиша рветься криком жінки…
Колона слідом йде, героя проводжають…
Кораблика складає він з роздертої сторінки –
Душі плисти й плисти по хвилям чорним жалю…
Герой! Йому це треба? Мріяв юний про кохання,
Про усмішки дівчат, про пору золотисту,
Що оcінь ця з війною буде перша і остання,
І зовсім не гадав, що буде в ній – затісно …
Труну не відкривають…
Двадцять два...
© Copyright: Елена Каминская7, 2014
Свидетельство о публикации №114091008437
Свидетельство о публикации №114091008437
Рецензии
Хороший стих. Настроенческий, живописный и весьма милый. Интересно и с атмосферой пишите. С теплом, Святослав!
заходите пожалуйста http://www.stihi.ru/2015/10/07/7388
Святослав Сергеев 07.10.2015 22:14 • Заявить о нарушении
заходите пожалуйста http://www.stihi.ru/2015/10/07/7388
Святослав Сергеев 07.10.2015 22:14 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.