Двадцять два...

Від вибуху злітає жовтий лист у синє небо,
Із ним парить душа, відірвана від тіла…
Зловіть її, верніть у гімнастерку хоч хто-небудь,
Їй тільки двадцять два… «Матусю…», - шепотіла…

Труну не відкривають… Тиша рветься криком жінки…
Колона слідом йде, героя проводжають…
Кораблика складає він з роздертої сторінки –
Душі плисти й плисти по хвилям чорним жалю…

Герой! Йому це треба? Мріяв юний про кохання,
Про усмішки дівчат, про пору золотисту,
Що оcінь ця з війною буде перша і остання,
І зовсім не гадав, що буде в ній – затісно …

Труну не відкривають…


Рецензии
Хороший стих. Настроенческий, живописный и весьма милый. Интересно и с атмосферой пишите. С теплом, Святослав!
заходите пожалуйста http://www.stihi.ru/2015/10/07/7388

Святослав Сергеев   07.10.2015 22:14     Заявить о нарушении
Спасибо, Святослав!

Елена Каминская7   07.10.2015 23:42   Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.