Стуляє, майже літній, вечір свої мережані повіки,
Стікають м'яко з небосхилу проміння місячного ріки.
Мої, вже загрубілі руки тримають ніжне рученятко.
За вечором стуля повіки онучка - сонячне дитятко.
Солодкий сон веде дитинку в свої, нам невідомі далі.
Веди, сон, у краї далекі без болю, розпачу, печалі,
Де сонце сходить і сідає у мирній тиші і спокої,
Де із людей ніхто не знає того, що ми звемо війною.
Туди, де в кожну пору року не гаром пахне, а квітками
Й не літаки ревуть у небі, а гул бджолиний над садками...
Спокійно спи, моя рідненька, під мого співу тихі звуки.
Тримають рученьки маленькі надійні дідусеві руки...
Смежает веки почти летний вечер...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2014
Свидетельство о публикации №114090803455
Свидетельство о публикации №114090803455
Рецензии
Як щ!ро гр!ють Д!ДУ рукы, в ных мырно сыдючи онукы!!!
Андрей Аксюта 2 21.09.2014 22:52 • Заявить о нарушении
Андрей Аксюта 2 21.09.2014 22:52 • Заявить о нарушении