Та чи повинна тішитись в словах,
Що, як бальзам, він наливав у душу?
Чи , від тепер, на вогнищі я мушу
Ті кораблі спотворити на прах?
Але ж пече, немов під сердце ніж..
Та на очах бринить гірка образа.
І день , немов доведений до сказу..
Невже ціна надіі - мідний гріш?
А душу рвуть слова, немов щурі.
Від почуттів жебрачеє ганчірья..
І в'яне рута.. Не зварити зілля.
І хмари чорні бродять у горі.
Спаклюжене довір'я - не вінець.
Чи то усіх знедолених прикраса?
Чом заміняє посмішку гримаса?
Латати душі є якийсь кравець?
Та чи повинна...
© Copyright: Лясиена Криштальная, 2014
Свидетельство о публикации №114090701147
Свидетельство о публикации №114090701147
Рецензии