Сумно небо хмариться...
і летять лелеки.
Знов вона примариться
десь за той смерекою.
Її сміх дівочий.
як срібні дзвіночки.
Її стан жіночий
під шовком сорочки.
Її погляд лагідний,
як краплинка літа,
серцю нагадає,
як було зігріте.
Як линув думками,
щоб її торкнутись.
І як йшли роками,
щоб разом проснутись.
Один одним жили,
зранку і до ночі.
Кохали, тремтіли,
дивилися в очі.
Під шепіт тополі
душа відгукнулась.
Але на все доля,
Раптом все минулось…
Небо вже не хмариться,
не летять лелеки.
Лише вона мариться
десь за той смерекою.
Свидетельство о публикации №114090604537
Ирина Полюшко 29.09.2015 10:00 Заявить о нарушении
будем исправляться, но надеяться, что близкие сердца всегда поймут)
Алиса Филиппенко 29.09.2015 22:19 Заявить о нарушении