Вона не проти

Твій погляд стежить далеч горизонту,
написані слова лунають шепотом у сні.
Тут діло рук усіх з мистецького бомонду,
і кожен дотик пензля устам дарив цей сміх.

Цікавий настрій осені бажав емоцій смутку самоти.
Щось сховене в напівмістичнім сенсі глибини
полонить всім, пожовклим листям, туманом гіркоти.
"Такий період!" - кажуть місяці: "Немає нашої вини!" 

Самотні парки, холодні  лавки, застиглі водограї,
пожовкле листя врикло мереживом мости.
В такий період холод інакше жити поспішає -
йому потрібно сліди квітів у місті  замести! 

Щось зовсім інше сховане в тобі мислить навпаки.
Осіння злива - ти бачиш сонце у своїх долонях, 
немає дива - ти чуєш як мелодію весни співають шпаки.
Мене так манять ті кутики посмішки на твоїх скронях! 

Боюсь, та намалюю цей милий серцю погляд,
чомусь нестерпно мрію зазирнути в твої очі.
А як же осінь? Вона не схоче бути з нами поряд!
Та ні!Чому? - питаєш. Вона не проти сонця серед ночі.