До Великодня

                З повагою до всіх народів,
                але з найбільшою любов'ю до свого



       ДО   ВЕЛИКОДНЯ


Настане Світле Воскресіння,
Чи будемо назад проситись,
                у пітьму?


О Господи,
Якщо даєш терпіння,
То поясни нам,і --
                чому?


Чи справді треба все терпіти:
Пригноблення  віків,
Зневагу і розбій?
Чи слід давать себе дурити
Казками,
Як дитиноньці малій?


Що — будем знову
“Меншою сестрою”?
Народ — отарою
Лишається повік?
О,Господи,
             чи слід іти юрбою ,
Куди веде
               “Могучий наш язык»!


Всі мови гарні,
Та найкраща рідна.
Краса й могутність
               є у нас своя.
Чого ж ти,Україно,бідна,
Свята і грішная моя земля?!


До братства прагнемо,
До миру і любові,
Даємо щедро -
й тягнемо ярмо.
Що — знову слухать колискові,
Нам материнського щоб не дано?


Народе мій!
                Не будь же стадом!
Не віддавай в нуругу
                дочок і синів,
Не задурманюйся -
                й солодким чадом,
Учися бачить друзів -
                й ворогів.


Не плутай грішне зі святим.
                Не спокушайся
За миску сочевиці -
                Первородство продавать.
Прозріти — хоч тепер
                старайся,
Не дай у миску ту
                себе втоптать.


Та придивися:
                хто ж тебе і морить,
Щоб тюпав ти
             за віхтем сіна у руці?


Терпіння наше -
                святість це
                чи горе?
Не гріх пред Богом?
Він нарік нас -
                Люди! -
                не людці...