Кужіль блакитний хмаринами небо пряде,
Шлях до родини і дому тривав, наче вічність.
Він так чекав на щасливий повернення день –
Справдились мрії-надії його – чоловічі.
Ніжно майбутнє своє до грудей притулив,
Запах відчув білуватого шовку-волосся…
Смерть на війні, що не раз загравала із ним,
Ще й молитвами доньки обійти удалося.
Потом і пилом зчорнілим пропах камуфляж.
Губи обвітрені. Шепіт придушений:"Мила!
Світе єдиний, кровиночко, сонечко, я ж –
Знову з тобою, як ти мене, доню, просила".
І розступилися люди, і гамір, і час,
Як пригортав і голубив єдину дитину…
"Боже! – промовив, – Помилуй і зглянься на нас!
І, ради щастя дітей, бережи Україну!»
Мріяв підняти дочку над собою увись,
Щоб її доля-лебідка носила на крилах,
Тільки не встав, як у землю вростав і моливсь –
Нижче колін його ноги собі ця війна залишила.
03.09.2014 -19.02.2017 р.
Шлях додому
© Copyright: Наталя Мазур, 2014
Свидетельство о публикации №114090400375
Свидетельство о публикации №114090400375
Рецензии