Для тебе, щиро

Я ще ніколи не писав на нашій,
На нашій рідній українській мові.
А зараз, певно, дівчині найкращій,
Я хочу посвятити вірш любові.
 
Я хочу трішки слів сказать про все це,
Про те, що неможливо все забути,
Про те, що ми закохані назавжди…
І краще зараз нам про це збагнути.

Згадати все, що було, що горіло,
Той спів, те пламя що було між нами,
І ті обійми, що так рідно гріли,
А не тікати і ховатись за стінами.

Я хочу вибачитись, дуже сильно.
Я винний, так. Так вийшло, дуже винний.
Мені без тебе просто божевільно,
Але такий у тебе я, єдиний.

Прости мене, за те, що зря я злюся,
Мені також всередині болюче.
Ото така я в тебе глупа Люся,
Закриюсь сам, та ще й кольну колюче.

Я знаю, ти все розумієш, знаю.
Я все зпоганив і прошу прощення.
В думках лиш ти, коли я засинаю,
А в день шукаю справи і спасіння.

І це брехня… Моє спасіння близько,
Воно завжди було під моїм носом.
Але, бувало, поступав я низько,
І все поганив я, та моя біль.

Моє спасіння мене зараз слуха,
І, певно, дуже-дуже сильно злиться.
Я пропадав, тікав, і падав духом,
Але важливо вчасно взять спиниться.

Я зрозумів, без тебе не існую,
Я завжди вірив, ми — зрідненні душі.
А зараз в масках, ту, що запасную,
Забув, як сильно люблю ваші суші.

Насправді, знаю, все ми пам’ятаєм.
Можливо, все. Можливо, і не всі.
Коли в минуле, з часом, відлітаю,
Я просто потопаю в Вас, в красі.

Навіщо плакать за тобой? Минулим?
Навіщо нам всі сльози та печаль?
Не треба. Ми ще зовсім не поснули.
І ти не йди,
не треба,
не відчаль.