Прости, Россия. Брат, прости

Прости, Россия. Брат, прости.
Ты отвернулась, мы же видим.
Я понимаю, не грусти,
Ты не хотела нас обидеть.

Мы вместе были много лет,
Потом, вдруг, резко отвернулись.
Мы видели немало бед,
Ну а сегодня ужаснулись.

Я понимаю тебя, брат,
Ты злишься. Честно, понимаю.
Но мы не сделаем возврат,
Итак взяли и всё сломали.

Мы независимость меняем,
Бежим куда-то за Европой.
Совсем забыв, мы ковыляем,
За чьей-то некрасивой жопой.

Но пусть, обратно не вернешься,
Мы слишком предали друг друга.
Но ты… Когда же ты уймешься?
...

Прошу, позволь уйти нам с миром!
Ты нам уход наш упрости!
Мы тихо отойдем, без пира.
Прости, Россия. Брат. Прости…

Ой, що це тіки шо було?

Ну що, тепер на Українській?
На нащій, рідній мові, щиро.
Насправді, ми — це Україна,
У нас тепер нема довіри.

Чого ти, друг, від нас чекаєш?
Що ми впадемо на коліна?
Що будем ми вірші читати?
Е, ні. Забудь. Це з рота піна.

Ти геть забув, що ми – країна.
Країна, де чужих не люблять,
Чекає нас велика зміна!
Тебе вона потрошку губить.

А правда в том, что нас всех губят.
Не люди, ты поверь, не люди.
Ведь братья люди, они любят.
А не стреляют родным в груди.

Я знаю, українська, русский,
Они понятны нам обеим.
Але тепер для нас він прусський,
Наша країна – це наш дім!

Тепер, Росіє, ми не рідні.
Ти дуже сильно наступила.
Ти зрадила, це вірогідно,
І так швиденько розвалила.

Ти розвалила все, Росіє,
Зникай назавжди звідсіля.
Наш дух ніяк не опустіє,
Тебе немає. Ти – рілля.