Передвиборчi сподiвання

    
У жовтні вибори у Раду,
Занепокоєні ми всі.
Зміняємо законодавчу владу,
Недовіряємо ми їй.

Вони погрузли в словоблудді
І обіцянки роздають.
Від їх брехні втомились люди,
Все більш прозрілими стають.

На себе треба сподіватись
І не чекати більш чудес.
Туди-сюди нам не мотатись,
А жити захистом небес…

І не гнівити треба Бога,
Старатись більше не грішить,
У нас тепер одна дорога,
У злагоді і мирі жить.

Без віри нам не обійтися,
В добро повірити усім,
В протистоянні – розійтися,
Поки іще не вдарив грім.

Свою країну – поважати,
Цьому навчати і  дітей.
Вона для нас – єдина мати,
Живе без радісних очей.

А, ми, як нерозумні діти,
Усе щось робимо не так,
Пора уже нам поумніти
І навести у домі лад.

Щоби раділа наша ненька,
Без суму більше на очах,
Навести лад треба швиденько
Для дітей і онучат.

З людьми не треба так чинити,
Кажіть їм правду, не брешіть!
Спокійно дайте усім жити
І Бога більше не гнівіть!

Як стадо бродимо роками,
Поводирі ведуть не ті.
Ми кричимо, махаємо руками,
Бунтуємо на самоті…

Негайно треба схаменутись,
Не слухати цих брехунів,
Громаді нашій об’єднатись,
І вибрати других поводарів.

Щоб людям правду говорили,
Дали надію на життя,
В громаді спокій затвердили,
Тоді в нас буде майбуття.

Ми в цьому самі винуваті,
Що нами правлять «барани»,
Слова кидають нам крилаті,
«Люстрація!» усім кричать вони.

Вони були і є при владі,
Їм лиш би депутатом стать,
Та тільки ми цьому не раді,
Бо недолуга ваша рать!

Взяли і краще б об’єднались!
Країну з ями підняли,
Щоб поколінням, щось дісталось,
Красиво й вільно б зажили.

Політика відволікає від усього,
Достойно жити не дає,
Байдужа до життя мойого,
Не згодні? – так воно і є!