Ти ж все так мріяв стати дорослим,
Чому ж тепер не радієш?
Чому у дитинстві лишитись волієш?
До вікна ще біжиш ранком морозним,
Лазиш по стріхам, мохом порослим.
Відкрито смієшся, сонцю радієш,
Про нову іграшку досі ще мрієш.
А що надалі робити не знаєш,
Все навмання до цих пір обираєш.
Забавки все дорожче й складніше,
Ти вже не той, ким лишався раніше:
Широкоплечий, з мужнім обличчям,
А матуся твоя все старіша й старіша.
Зовні - мужчина, дитина - в душі.
Ніщо тут не вічне, все бережи.
Скроні сивіють, онуки ростуть,
Ти розумієш життя трохи суть.
Скоро вони схочуть бути дорослі,
Ти розкажи їм, як все непросто,
Як усе скоро, як швидкоплинно,
Як все навколо скаче невпинно.
Учи їх жити тепер, а не потім,
Вчи, що життя - то найтяжчий наркотик.
Наркотик
© Copyright: Марина Кирриллова, 2014
Свидетельство о публикации №114083009112
Свидетельство о публикации №114083009112
Рецензии