Чиїсь страхи, як їжа на столі…
Ми народились в жовтім павутинні…
Є білий край червоної землі,
А є червоний край в земнім тяжінні…
Прозора непрозорість, наче мед
Тече собі, тече аж через вінця…
І набухає люттю ожеред,
А світ німій чекає на злочинця…
Зігнулась вісь землі, палає твердь…
Ні журавлів, ні лебедів на небі.
І дихає в потилицю ця смерть
Немов своя – неначе так і треба.
На білих крилах – знизу ковзани,
З сокирою і маревом наснаги…
А що вони дають таки ось сни
Крім щему та батьківської зневаги?
А свiт нiмий...
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2014
Свидетельство о публикации №114083002421
Свидетельство о публикации №114083002421
Рецензии