Чи так воно, чи ні – ніхто не знає.
Лунає мить, як блискавка, як гріх…
І наголос нікого не лякає.
І безголосся не лякає їх.
Чи так воно, чи ні… Хай так і буде.
Все буде так, а, може, і не так.
Але є промінь десь отам, у грудях,
А те, що промінь є, ось це вже факт!
І буде сонце з променя зростати
Незнаного ще – вільного життя!
І вірші ці не помста, а розплата –
Сльоза сліпонімого каяття.
Сльоза слiпонiмого каяття
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2014
Свидетельство о публикации №114083002376
Свидетельство о публикации №114083002376
Рецензии