То була не вона

–То була не вона, – в котрий раз, як луна,
Розчаровано я повторяв.
І слова ті прості говорив я не тій,
І пісні не для тої співав.
                Знов частину життя дарма викреслив я,
                Дарма випив ту чашу до дна
                Обірвалась струна, – то була не вона,
                То була не вона, не вона…
–То була не вона, – і бродив допізна,
Потім довго по течії плив.
І не тій дарував, і не ту обіймав,
Не для тої на світі я жив.
                Часом ледь не кричав. Знов когось зустрічав.
                Вірив, – є десь єдина,одна…
                Обривалась струна, то була не вона,
                То була не вона, не вона…
І у тлумі людськім розділяє усіх
Та глуха і байдужа стіна,
А в картині життя – тільки бруд і сміття,
Розмальований шмат полотна.
                Та надія стара все одно не вмира,
                Лиш тривожно бринить, наче дзвін.
                Десь існує вона, як далека весна,
                І твердить собі: «То був не він…»

5.07.1995