Гуцульська казочка

Любі дІточки мої, розкажу я казку вам,
У якої щасливий кінець,
Це булО в моїй землі, і паслася мовчки там
Величезна отара овець.
А пастух веселий був, на сопілці витинав,
Веселив свої вівці і пси,
Горя-клопоту не знав, дрином грушки оббивав,
Бринзу їв, але хотів ковбаси.
Ну, а вівці є вівці, спокійно моргали,
Кожне думало: «Добре,що я ще живу»,
Одні в небо дивились, а інші лежали,
Ну, а більшість спокійно щипала траву.

Раз ішов він з полонин до найближчого села,
І збивав головкИ з будяків,
А назустріч із села файна дівчина ішла,
Зрозумів, чого з вЕсни хотів.
Довго бігали вони і загнав дівчину він
До самОго краєчку води,
Хоч у грудях била кров, в голові калатав дзвін,
Та ніщо не віщувало біди.
Ну, а вівці є вівці, спокійно моргали,
Кожне думало: «Добре,що я ще живу»,
Одні в небо дивились, а інші лежали,
Ну, а більшість спокійно щипала траву.

Не дійшов він до села, ковбаси перехотів, –
Не їдять ковбаси у раю,
Щось там їй наобіцяв, слів солодких не жалів,
Та й вернувся в кошару свою.
Потягнувся наш пастух, позіхнув на темний ліс,
Та й заснув собі серед овець.
А дівчині навеснІ бузько хлопчика приніс,
Ось вам, дітки, й щасливий кінець.
А отара спокійно від мух відмахнулась,
Кожне думало: «Добре,що я ще живу»,
Барани засміялись, а вівці зітхнули,
Ну, а більшість спокійно щипала траву.

23.05.2005

Пісня "КАЗОЧКА ПРО ВІВЦІ"
https://www.youtube.com/watch?v=9nlSm2ayk48