Кривавий тризуб

Вже й мене так обурює жовто-блакить,
Бо щоденно й щонощно в мені щось вмирає,
Як я чую всім серцем ту кожную мить,
Коли мати над тілом дитини ридає.

Вже й мені так болить кров"ю гострий тризуб,
Святотатством ляга він у Божій подобі-
На підпалене небо і чорний мазут
Замість тої блакиті й пшеничного поля.

Вже й мене так обурює та колискова,
Бо в уста і серця її чорнії вклали,
А вона ще колись тою ніжністю слова
Біль і сум вже не раз, чарівна, лікувала.

Знов в мені щось вмирає.Як синії очі,
Слов"янські й невинні, такі волошкові,
Вже дивляться люто...Щоденно й щонощно
Вмирають у людях залишки любові.

Вже мені так болить той шматочок землі,
Що Вкраїною названий й Богом забутий
За зради. Прокляттями сиплять роки
І завжди обіцяють: "Життя нове буде".

Знову щось обірвалось...Бо рідний Донбас
Та Країна, кохана колись, ще мордує,
Як же вам докричати, донести до вас,
Що і бій цей не наш,а вас смертю плямують!

Померло...то віра себе обірвала-
В козацьку, співучу і добру країну.
Тихенько лягла і невірою стала
В кривавий тризуб і оману блакитну...