Кв тка

Біла гвоздика повзе,
По ніжному,ніжному обличчю.
Ніжні спогади-як в роті безе,
Вразили мене цією ніччю.

От чому не можна доторкнутися?
Чому відштовхуєш мене?
Залізти в душу,нею проникнутися,
Чому всередині студене?

Мені боляче,ти бачиш,
Сухі,потріскані мої губи.
Для цього світу-ти і я нічого не значимо,
Але продовжуємо показувати свої зуби.

Таке обірване життя,
Йдемо на червоний...
І все одно,що йдемо в забуття,
Я злизую твій піт солоний...

Давай,біжи від почуття неземного,
Тобі все одно,а я не можу,
Тримайся,залиш без нічого...
Тяга до тіла,все ближче підхожу...

Та розумієш не можна так далі,
Розпускати більше губи й руки.
Та всередині щось крутить свої педалі,
Годинник розіб ється-час до нашої розлуки.

Квітка продовжує свій шлях по обличчю,
Не існує ніяких меж...
Вона б є і дражнить тебе цією ніччю,
Вона досягає найвищих веж...

Я ламаю квітку,
Що я наробила?
Я нищу її вітку,.
Все,що було колись,я вбила.

Я нищу велику гілку,
Як же багато на душі наших одеж...
Я вже йду й ковтаю пігулку,
Наших великих,нероз єднаних мереж...

До минулого;Березень2014р.