Голова болить від утоми,
А у серці палає любов.
Хоч я вдома, проте я не вдома, –
Я над прірвою знов і знов.
Поблиз мене – той самий Холден,
Теж вирішує, як далі жить.
А над прірвою дуже холодно.
Він не встигне мене схопить.
Я впаду, полечу, як птаха,
В цей останній життєвий політ.
Головне – не помітить краху,
З головою занурившись в лід.
І ось раптом я прокидаюсь.
Голова уже не болить.
Поміж снів як приблуда скитаюсь
Й намагаюсь як інші жить.
Над пр1рвою укр
© Copyright: Александрина Гончарова, 2014
Свидетельство о публикации №114082707777
Свидетельство о публикации №114082707777
Рецензии