Я плутаюсь в своїх небесах.
Чому ранять ці трави із раю?
Дикі крила породжують страх...
В чистій росі потопаю.
Відчутний крик у лагідних словах
І в кожних долях є свої неволі,
Відблиски яких у земних днях,
у мріях, що як птахи кволі.
У своїй висоті заблукала,
Якщо землю уже не люблю...
Себе я так довго шукала,
Що за істинність тепер так молю.
Згадаю голос...Той сердечний голос,
Що крильми тіло в небо підіймав.
Згадаю руки і добротний колос,
Що дружбу із землею зав'язав.
Ці насінинки, немов польоти у блакить.
Ти не сумуй, що лиш трава сьогодні.
Проросте у серці та чарівна мить,
Що викриє усім старання благородні!
Зерна
© Copyright: Татианна Ткачук, 2014
Свидетельство о публикации №114082608028
Свидетельство о публикации №114082608028
Рецензии