Хатина

І линула злива, і розлилися річки,
і буря знялася,і на дім отой кинулась,
та не впав, бо на камені був він заснований.
                Матвія 7:25

В одному краї, біля непохитних
І велетенських скель стояла хата.
Серед садів розкішних оксамитних
Вона була маленька й небагата.

Супроти саду і близенько зовсім
Ріка стрімка й широка протікала.
На дворі була прохолодна осінь,
Яка дощами часто пригощала.

Одного разу небо потемніло,
Над краєм хмари звідусіль зібрались.
На мить якусь природа заніміла,
А в мить наступну буря там зірвалась.

Несамовитий вітер, грім та злива
Все руйнувати кинулись відразу…
Душа від страху кожного б зомліла,
А буря не покаялась ні разу.

Ні сонечка не видно, ні блакиті,
І дощ мов із відра не припинявся.
Були небесні вікна всі відкриті,
Потік невпинно в річці наповнявся.

І дуже скоро берегів кордони
Із поля зору зникли під водою.
А хвилі річки вітер гнав в ту зону
Хатина де стояла під горою.

І сад зломився, натиск був шалений,
Гілки тріщали падали довкола.
Двобій стихій зчинився тут скажений,
Щільнішим біля хати стало коло.

Вода бурхлива, вітру люта сила
Суцільно разом завдали удару,
Та це хатинку зовсім не зломило,
Вона розбила цю «солодку» пару.

Простенька з виду, мала міцні мури,
Надійну стріху, вікна та засови.
І не злякалась страхітливой бурі,
Була стихію стрінути готова.

Ось так і ми, коли будуєм Словом
Своє життя, і Господу слухняні,
То ворогів здаля побачим змову
І вчасно будемо у бойовому стані.

Тоді усі життєві буревії
Не зможуть налякати та зломити.
Нехай тихенький вітер в серці віє
І допоможе в правді Божій жити.