знов сонце
опустилось перед мене
знеможене,
і просить, щоб відніс
його назад на схід,
туди, де тіні
живуть безжурні і німі,
і де проміння
вже не приречене летіть
у вічну безвість,
а пуска коріння
і живиться
від мами-сивини
і розквітає перед нею
живою квіткою сліпучого туману….
Сон… це просто сон. Це –
…може я колись ого побачу,
а поки що -….
Безжальні очі сонця
вдивляються у мене
і викликають
ніби-то на бій
золотосяйний
з погордою
смиренною
у погляді
святого воїна!
знов сонце
© Copyright: Тарас Иванов, 2014
Свидетельство о публикации №114082507531
Свидетельство о публикации №114082507531
Рецензии
