Я знаю, потайки читаєш мої вiршi.
Тi, що тобi присвяченi були.
В них поринаєш в спогади найлiпшi,
Як цiлував волосся ти моє.
Як пульси нашi билися у тактi,
Як дихали з тобою водночас,
Як сумували у побаченнях антрактi,
Як повертались до вiдносин раз за раз...
Як я втiкти хотiла вiд кохання,
Як ти благав не убивать любовi дар.
Сплетiння рук і щирiї зiзнання,
Тiла горiли пристрастю стожар...
I вiршi виливались на папери:
Про те, що близнюки з тобою ти і я,
Про янголя - його носити хтiла я вiд тебе,
Про вiрнiсть, й про те, як шматували почуття....
Роки позаду... проте й я зiзнаюсь,
Що в минувшини заглядаю шпаринУ:
В кав'ярню нашу час вiд часу вибираюсь,
За філіжанкою все мариться "Люблю"....
Потайки
© Copyright: Анастасия Смехова-1, 2014
Свидетельство о публикации №114082506742
Свидетельство о публикации №114082506742
Рецензии