Я закохалась у небо.
З нього так віє теплом.
Воно так вчепилось в мене.
Моє кохане, щире - небо.
І зраджувало з дощем.
Але ночами зігрівало.
Воно мене не забувало.
Просто змінитись не змогло.
Душу мою ніби розривало.
Коли приходив сухий день.
Я очі щільно закривала.
Чекала лиш твоїх пісень.
Чекала на Мангуп-Кале.
Що ти засяєш лиш на мене.
Я дівчинка що любить небо.
Але чи любить воно мене?
Не дочекаюсь я нічого.
І знов у небо задивлюсь.
О небо!Відвернись від мене.
Бо я вже і зірок боюсь.
небо
© Copyright: Марина Юневич, 2014
Свидетельство о публикации №114082300711
Свидетельство о публикации №114082300711
Рецензии