Давно ми вже стали дорослі -
Полеглих солдатів сини,
Та душу нам ятрять зарослі
Окопи, мов рани війни.
Можливо, отут із журбою
Махорковий вогник згасав,
Як батько листа після бою
Додому в окопі писав.
Його я не раз виглядати
Малим вибігав за село.
Верталися з фронту солдати,
А батька мого не було...
Сирітському горю давно вже
Стежини назад не знайти,
Та серце - яке ж іще може
Хоч мрійно до батька не йти?
Згадаю його, і здається, -
Я батьку обідать несу
У літо, що колосом в'ється,
Де житом він яснить косу.
Все чується голос живий твій,
Все віриться, батьку, - прийдеш,
І знімеш убір бойовий свій,
Спитаєш: «Як, синку, живеш?»
Давно ми вже стали дорослі -
Полеглих солдатів сини,
Та душу нам ятрять зарослі
Окопи, мов рани війни.
Давно ми вже стали дорослi
© Copyright: Владимир Олефиренко, 2014
Свидетельство о публикации №114082007439
Свидетельство о публикации №114082007439
Рецензии