Слово про матiр

       (Уривок)

Не про тих, хто у славі, в героях
Себелюбцем живе повсякчас.
А про тих, хто в мозолях і болях
Непомітно згаса поміж нас.

Розповісти б, як змалечку стала
Сиротиною мати моя,
Як у наймах без ласки зростала,
Як в'їдалась в долоні земля.

Все - в роботі, у болях нужденних -
Не як ті, що жирують давно.
Не спізнала в турботах щоденних
Ні курортів, ні мод, ні кіно.

В тридцять третьому - з голоду мліла,
В сорок третім - фашист катував.
І не знає ніхто, що зуміла
Врятувати сельчан од розправ.

З фронту батька (хоч в ранах) чекала.
В повоєнні - впрягалася в плуг.
Нас ростила, когось годувала,
І не мала ні пільг, ні заслуг.

Хоч маленьку віддам я їй шану,
Бо зарадить не можу нічим.
Поховали давно мою маму
У той день, що був наче нічним.

Знаю: доль отаких є немало.
Ллють на землю свій піт матері,
Щоб достатком когось розпирало,
Щоб ховалось пайком у норі.

Хтось на морі свій жир хоче зняти,
Хтось на дачу на «хонді» спішить,
А моя (молодою ще) мати
Заробила лиш смертю спочить.

... Пам'ять матері словом означу -
Не для грому в трибунних речах.
Тихо дома, буває, заплачу,
Сльози й смуток сховавши в очах.

Хай ніхто не побачить сльозинки,
Бо чужі кому болі збагнуть?
Лиш мені дорогі ті травинки,
Що на маминій стежці ростуть.