В осінній гавані прозрінь
надмірно ласують вітри,
як і думками – мною…
Поділять світ у метушні
на до і після, у натхненні –
кружляє думка, лада долі –
оголена, мов істина міцна,
ще не спотворена буттям –
душа римує слово з словом,
а сльози тихо тупотять
з осіннім вітром в унісон
цураючись спокус і каяття,
не відрікаючись Любові.
Щось відкриваючи в мені –
вночі народжується день!
Із небуття вдень від учора
іду у завтра, і поряд ти зі мною…
Вночi народжуеться день
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114082006150
Свидетельство о публикации №114082006150
Рецензии
