В. Симоненко. Я вас встречал, когда гремели пушки

Я  вас  встречал, когда  гремели  пушки,
Когда  огней  кровавых  веера
Из  дул  неслись, сжигая  деревушки
И  раздирали  небо  «Мессера».

Тогда  вас  люди  называли  псами.
Лизали  вы  фашистам  сапоги,
Кричали  «Хайль»  охрипшими  басами
И  «Ще  не  вмерла …». Лютые враги.

Где  вы  прошли,  разруха  и  руины
И  счёта  нет  людьми  набитых  ям.
Плевала  кровью  матерь  Украина
В  мордасы  вам  и  вашим  господам.

Давно  бы  вы  пропи’ли  Украину,
Продали  все  сокровища  земли,
Когда  бы  вас  не  вытолкнули  в  спину
Пинком  солдатским  наши  «москали».

Теперь  воскресшие  трясёте  снова  кости,
Страной  торгуете, как  ширпотреб.
И  палачей  опять  зовёте  в  гости
На  украинское - на  сало  и  на  хлеб.

Судьба  для  вас - слоняться  по  чужбине,
Пока  вас  чёрт  к  себе  не  заберёт.
Но  будет  жить  НЕ  ваша  Украина.
И  не  умрёт !
               
                ***

Василь Симоненко  (1935 - 1963)
Нi, не  вмерла  Україна !

Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль" охриплими басами
І "Ще не вмерла…" голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді в країні на підмогу
Зі сходу не вернулись "москалі".

Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.

Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!