Я УШЛА КАК НА ДНО... с украинского

*** (Ліна Костенко, https://www.facebook.com/pages/-
2/1380436192191454)

Я пішла як на дно. Наді мною свинцеві води.
Тихі привиди верб обмивають стежку з колін.
Захлинулась і впала, як розгойданий сполох свободи,
як з німої дзвіниці обрізаний ворогом дзвін.

Я вгрузаю в пісок. Може, десь там; в часах потомних,
хтось, колись, пригадає і тихо мене позве.
Дивні риби, і хмари, і тіні биків бетонних —
все пливе наді мною... усе наді мною пливе...

Мені сниться мій храм. Мені сняться золочені бані.
У високому небі обгорілої віри хреста.
Мені холодно тут. Та, принаймні, — нїякої твані.
Глибина, вона що ж? — потойбічна сестра висоти.

Забуваю свій голос. І вчуся тихо конати.
Крижаніє ріка. Вже немає ні хвилі, ні хмар...
Так зате хоч одне: перетлілі мої канати
в не мої Великодні не сіпає жоден дзвонар.

*** (вольный перевод П.Голубкова)

Я ушла как на дно. Надо мною свинцовые воды.
Привидения ив обмывают с ног тропку времен.
Захлебнулась, упав, как раазбуженный возглас свободы,
Как с немой колокольни врагами обрезанный звон.

Увязаю в песок. Может, во времена где-то оны,
Кто-то вспомнит когда-то и тихо меня позовет.
Рыбы странные, тучи, и тени быков тех, бетонных -
Всё плывет надо мной... Надо мною всё тихо плывет ...

И мне снится мой храм. С куполами его золотыми.
А в небес синеве - обгоревшие веры кресты.
Мне здесь холодно. Но – никакой, в глубине этой, тины.
Глубина, она что ж? – Как родная сестра высоты.

Забываю свой голос. И тихо учусь умирать я.
Леденеет река. Нет волны, и рассеялась хмарь...
Но зато хоть одно:  что истлели мои все канаты,
В не мою уже Пасху там дергает звоны звонарь.