Ти казав: "Довірся, благаю"
Я впивалась довірою вщент,
І не бачила осені краю,
Кожним словом робила акцент...
У провулків липкім павутинні
І у дзвоні трамваїв вночі
Ми губилися щиро, осінньо,
тільки...ти зачекай ще.. мовчи...
Розливались в очах горобини
і ледь нЕ проливались за край.
Глухо, нібито із трясовини
"Не сумуй... ненадовго... чекай.."
Я не знала, що будь який транспорт стане твоїм кораблем.
Я обіцяла чекати.
Корабель звався "Титанік".
Осiннi мiнiатюри. Титанiк
© Copyright: Людмила Трояновская, 2014
Свидетельство о публикации №114081906450
Свидетельство о публикации №114081906450
Рецензии