Небо чує думки мого серця
і душа прокидається в ніч –
розбивається мрія, мов скельця,
котру я, ніби пам'ять беріг.
Ти лякаєшся також, я певен
подолаєш усі як страхи
зрозумієш про себе –
від такої мені не піти.
Звісно, пам'ять турбує, мов лезо
поцілунок образливих слів…
Я потрібен тобі, ти, для мене –
світ змінила, і погляд на світ…
Якщо з глузду зійду, то од щастя,
хочеш смійся, але не благай…
Я за все тобі в віршах віддячив,
в кожній римі зізнання впізнай…
Упiзнай, зрозумiй!..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114081807708
Свидетельство о публикации №114081807708
Рецензии