Ты позволь...

http://www.stihi.ru/2014/08/17/100
  << Снова дождь, снова дождь... >>
            Игорь Ярин


Снова осень крадётся лисицей сквозь рыжесть деревьев.
Шаг за шагом - под нОги всё больше злачёной листвы.
А она пробуждалась недавно ещё, по апрелю.
Не поверить, как время безудержно быстро летит...

Нам стелили постели душистые, летние травы,
Грязь столичных дорог с нас смывали грибные дожди.
Мне не надо богатства осеннего, злата ...не надо!
Не нужны мне алмазы из щедро заснеженных зим.

Ты позволь мне одно: прикоснуться к далёкому - летнему.
К бархатистым изгибам пружинистых, шёлковых трав.
До щеки твоей теплой, шершавой дотронуться трепетно,
До всего, к чему рыжая осень подкра'лась, украв.

 * Великолепный перевод стихотворения на украинский язык Игоря Ярина:
    http://www.stihi.ru/2014/08/21/9731:
  Поміж жовтих дерев, ніби рижа, вогняна дисиця
  крок за кроком - під ноги віджита листва навсебіч
  ще народжена в квітні, а зараз їй все тільки сниться.
  Швидкоплинним є час. Але тільки хіба в тому річ?

  Дарували нам трави духм"янії літнії свята
  і дощі омивали дороги, що мчали у даль.
  І не треба богатства земного, ні осені жовтої злата,
  і ні літніх смарагдів, ні зимових алмазів не жаль.

  Лиш дозволь доторкнутись до того далекого літнього,
  з оксамитом спізнатись зелених замріяних трав.
  Серед поля, сріблястого місяца сяйвом политого,
  я для себе тебе, хай підступно, у осені вкрав.