И все на свете нужно пережить

И все на свете нужно пережить
Ведь каждый финиш - это старт по сути
И смысла нет заранее гадать
О прошлом плакать глупо. Так не будем!

Веселья час настал
Так не теряй Его
Пускай все время после перемелет
Не отдавай от жизни ничего
Покуда смерть не постучится в двери

Невидимое зримо станет пусть
Пусть всё проститься за что есть прощенье
Ох, как порой не лёгок жизни путь!
С трудом даётся верное решенье

Но надо жить. Да надо дальше жить
Пусть выручают опыт и закалка
И преданные, верные друзья
Которым ничего отдать не жалко

Бывает тяжко нам порой подчас
И опустить порой готовы руки
Пусть слово доброе поможет в этот час
Что сгинули и горести и муки

Веселья час настал
Так не теряй Его
Пускай все время после перемелет
Не отдавай от жизни ничего
Покуда смерть не постучится в двери

Невидимое зримо станет пусть
Пусть всё проститься за что есть прощенье
Пускай порой не лёгок жизни путь
Сумей найти, ты верное решенье

І все на світі треба пережити.
І кожен фініш - це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
і за минулим плакати не варт.

Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Хай буде вік прожито як належить.
На жаль, від нас нічого не залежить.

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.

Отак, як є. А може бути й гірше.
І може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, -
не будь рабом і смійся, як Рабле!

Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.

Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас залежить, -
принаймні вік прожити як належить.

Ліна Костенко