До неба, мов думка, лечу без упину,
і сонце не спалює душу мою.
Торкаюсь до тиші безвинно,
байдужим безлюддям вчорашнім іду.
За буйними хвилями днів про минулих
відчую, як шепіт на відстані стихши,
народжує нові хвилини не булі,
пусту порожнечу на дотик створивши
підземні джерела хвилюють ріку.
Із лагідним вітром на хвилях танцюю,
з Надією в завтра, я Вірю, живу!
Майбутнє безсоння з долоні годую…
Питання в повітрі висіло й висить:
чого іще треба крім щастя людині?
На мітинг іде, там про волю кричить,
живе люд в терпіння тривозі постійно…
В не злякану тишу занурився вітер,
гадав не про мертвої осені квіти,
то звала мелодія теплого літа
мовчала ж земля про розлуку раніше,
щоб тільки лишилася Віра у Вічне!..
В тривозi постiйно...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114081701540
Свидетельство о публикации №114081701540
Рецензии