Без мрії, без думки про небо
порожньо б’ється в серці
туга голого осіннього гілля…
Пропадають за обрієм дні,
і не бавиться сонце в розкоші
пізніх квітів, навіть любов
кличе в ніч душі,
у далекі мандри,
поза світ самотньої долі,
де не буде вже нас...
Стає небо на крок ближче
від блукаючого учора,
ми, голодні на щастя,
і невпізнані самі собою…
Пiсня осенi
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114081601606
Свидетельство о публикации №114081601606
Рецензии