Лина Костенко - я не люблю восторженных подруг

Вольный перевод стихотворения
Костенко Лины "Боюся екзальтованих подруг..."

Наталья Сафонова

Я не люблю восторженных подруг
и одиночек слишком говорливых,
и лекторов, в чьих лбах потливых
жиры на грядки вспахивает плуг.
Боюсь мыслителей - оригинальных,
что, как открытый заново бином.
- Они горстями слов банальных
меня всю осыпают, как пшеном.

Минуты-воробьи слетаются ко мне.
Клюют мне темя, мозг, затылок, шею.
Нелепо ковыляя по спине,
топОрща крылья, выясняют отношенья.
И завершают, наконец, канальи,
фрагмент из воробьиной вакханалии.

Я постепенно вырываюсь,
и долго-долго надо мной
в тумане мишуры пшенной,
всё воробьиный пух летает.

А ночью мне кошмары снятся:
иду я меж рядов тугих мешков,
в какой мешок не ткну я пальцем,
из дыр пшено, пшено...с вершком!
А в небе на большом сучке березы
бессмертный Феникс времени сидит,
понуро-осуждающе глядит,
в зыбучие пески пшена, роняя слезы.
12.08.2014.


__________________________________________________


 Ліна Костенко
"Боюся екзальтованих подруг..."

Боюся  екзальтованих  подруг,
балакучих  самітників,
лекторів,  у  яких  лоби
перекреслені  жировими  складками,
і  мислителів  -  оригінальних,
як  вдруге  відкритий  біном.
Пробі!  Необов'язковими  словами
вони  мене  обсипають,  як  пшоном.

Злітаються  горобці-хвилини.
Кидають  мене  в  тім'я,  в  мозок,  в  потилицю.
Дибають  по  спині.
Розчепіривши  крила,
люто  скубуться.
І,  нарешті,  кінчають,  каналії,
фрагмент  з  гороб'ячої  вакханалії.

Я  поволі  випростуюсь.
Але  ще  довго  наді  мною
літає  гороб'ячий  пух  у  пшоняному  пилі.

А  вночі  мені  сняться  кошмари.
Ніби  йду  я  між  двома  рядами  огрядних  лантухів,
і  що  не  ткну  пальцем  у  лантух  -
з  дірок  сиплеться  пшоно,  пшоно,  пшоно!
Уже  по  кісточки,  по  коліна,  по  плечі,
Уже  немає  чим  дихати.
А  вгорі  на  гілляці
сидить  невмирущий  Фенікс  часу
і  ронить  сльози  в  сипучі  піски  пшона...